Історії спротиву

Прихисток в Бакоші: як закарпатські активісти приймають до себе українців та ромів, які втратили дім

Прихисток в Бакоші: як закарпатські активісти приймають до себе українців та ромів, які втратили дім

 

Від початку повномасштабного вторгнення російськими військовими в Україну, майже чверть українців вимушено покинули рідні міста та села, у які вторглася ворожа армія. Ті, хто втратили дім сьогодні змушені жити у прихистках та волонтерських центрах в різних куточках країни. Та сподіватись, що війна закінчиться вже незабаром, а шлях додому знову стане безпечним. 

 

Нічліг для тих, хто в дорозі

 

Невелике село Бакош, що на Закарпатті сьогодні є фортецею для переселенців. Тут на базах трьох загальноосвітніх закладів розгорнуто притулки для постраждалих українців та українок. Одним з найбільших шелтерів у селі стала місцева загальноосвітня школа, в якій нині мешкають понад сімдесят осіб.  Анжеліка – директорка, вчителька хімії та за сумісництвом волонтерка. Вона одна з тих, котра доклала зусилля до перетворення школи у тимчасовий притулок. 

 

«У перші ж дні наступу нам зателефонував голова селищної ради та запропонував перетворити школу на тимчасовий шелтер. Ми розпочали підготовку і вже через декілька днів до нас прибули перші люди», – розповідає волонтерка в час, коли до прихистку безперервно прибувають нові мешканці.

 

Село Бакош знаходиться за 13 кілометрів від кордону з Угорщиною. Тому спершу тут було зручно залишатись на два-три дні, а далі знову їхати в дорогу. Втомлені та налякані війною люди, котрі приїздили в шелтер на нічліг все частіше хотіли залишитися. Мандрувати далі більше не було сил. Тому вирішили облаштувати повноцінний прихисток з усіма зручностями. 

 

Співпраця місцевої влади, активістів та волонтерів

 

Анжеліка, котра найбільше опікується переселенцями, дбає про кожне ліжко, харчування та гуманітарну допомогу.  Розповідає, що школа може загалом вмістити 163 людини. Сьогодні там знайшли притулок 74 особи, серед них діти та підлітки. Місцева рада бере активну участь у допомозі та підтримці шелтерів. Долучаються також активісти. Під час повномасштабного російського вторгнення, на сесії селищної ради Бакоша узгодили допомогу харчовими продуктами, засобами гігієни та побутовими речами. Окрім всього, як розповідає волонтерка Анжеліка, витрати на утримання покриваються коштами із проєкту розвитку громади. 

 

«Ще до останніх подій у нас було створено ініціативну групу. Ми працювали над різноманітними проєктами, але після виникла ідея спрямувати кошти з ініціатив на першочергові потреби переселенців. Нам пішли на зустріч, ми закупили матраци та продукти».

 

Прихисток має всі умови для зручного проживання. У школі тепло, є душові кабіни, туалети, пральні машини. В розпорядку дня  триразове харчування для дорослих, чотириразове для дітей. Вся побутова хімія та засоби особистої гігієни також наявні у центрі. Заклад співпрацює з гуманітарними організаціями, які допомагають переселенцям.

 

«Співпрацюючи з різноманітними організаціями, ми маємо змогу допомагати людям на сході країни. Час від часу передаємо нашим військовим необхідні речі, допомагаємо один одному як можемо», – каже волонтерка Анжеліка. До організації шелтеру у селі Бакош долучається і громадська організація “Стан”.

 

У закладі є свої правила, завдяки яким організовано побутові питання. Обов’язки приготування їжі взяли на себе четверо шкільних кухарів, вдень у закладі працює прибиральниця. Мешканці беруть участь у прибиранні після 16-ї години, у душових та коридорах, вони також накривають на стіл. Діти, які з батьками переїхали з інших областей мають можливість продовжувати навчання на базі школи.  Тут є вчителька, котра займається з дітьми офлайн, перевіряє домашні завдання. Також всі школярі у закарпатському шелтері приєднані до загальної системи навчання онлайн. Тобто вони продовжують отримувати освіту. 

 

Пальто, чоботи та ліхтарик

Руйнування в центрі м. Охтирка внаслідок ворожих обстрілів

Клавдії Сторожко — 65, вона разом із донькою, внуком та рідними приїхала в село Бакош, бо її дім у рідній Охтирці весь час перебував під обстрілами. У невелику валізу нашвидкоруч вдалось кинути лише пальто, чоботи та спідню білизну. Із найбільш необхідного взяла із собою ліхтарик, з якими сиділа у погребі під час бомбардувань. А ще телефон без зарядного. Пані Клавдія приїхала у прихисток 9 березня. До того часу, разом з рідними та сусідами два тижні сиділи в холодному підвалі, весь час сподіваючись, що звук ракет от-от стихне. Але російські військові продовжували нещадно стирати місто з лиця землі. Охтирка, що знаходиться у Сумські області на Слобожанщині, розташована за 45 кілометрів від вожорого кордону, тому танки армії рф зайшли сюди ще в перші дні повномасштабної війни. Спочатку жінка відмовилялася їхати. Дім був для неї найважливішою опорою та силою. Наступного дня російські ракети почали гатити по сусідній будинках та підвалах. Тоді й наважилась. Дорога була непроста, спершу їхала до Львова, далі аж до Ужгорода.

 

«Тут є люди, котрі досі ходять у шапці. Он жінка, яка недавно приїхала з-під Харкова. Я розумію її», — втомленим голосом каже пані Клавдія. Чотирнадцять нестерпних днів перебування у холодному підвалі — тепер даються в знаки. Постійний холод та страх за кожен зайвий звук, що нагадує сирену чи бомбардування. Сьогодні у просторій спортивній залі, де мешкає десяток людей, жінка почувається в безпеці. Але думки про дім не покидають ні на мить.

 

Дім для всіх

Прихисток у селі Бакош — місце, яке відкрите абсолютно всім. Тут мешкають не лише українці, але й роми,  котрі, як інші, втратили оселю через війну. Разом з українцями мешканці шетлеру облаштовують свій новий побут. Клавдія Сторожко із Охтирки каже, що у спільному домі відчуває міцну підтримку та опіку. Нещодавно жінка пошила собі новий халат із чоловічих сорочок, тепер він у неї замість усіх тих, які вона залишила у рідній Охтирці.

 

Напередоні Великодня мешканці шелтеру разом святкували свято Пасхи. Клавдія Сторожко разом з донькою Тетяною ініціювали великодні кошики. Домовились із місцевими активістами про постачання продуктів, харчів. І про можливість освятити паски у місцевій церкві. Відчути атмосферу Великодня у час війни — було одне з найважливіших для тих, хто сьогодні залишився без даху над головою.

 

«З великодніми кошиками нам допомогли ромські активісти. У шелтері перебуває ромська активістка Тетяна і її мама. Після спілкування народилась ідея, яку дуже добре сприйняли люди. Всі раділи, що матимуть змогу відвідати церкву та освятити паски цього року. На службу всі пішли з цими кошиками, у яких було все, що традиційно кладуть на Закарпатті», – розповідає волонтерка прихистку у селі Бакош – Анжеліка.

*********

Клавдія Сторожко, як усі інші тисячі українців, найдужче з усього мріє повернутись додому та відчинити двері своєї кімнати. Знову насолоджуватись тихими ранками та замість звуків ракет, чути як прилітають перші птахи. А поки в її осиротілому  домі мешкає кіт Том, якого годують сусіди. Він теж чекає дня, коли знову зможе побачити своїх господарів. Та перестати ховатись від ракет.

Руслана Полянська

Маріанна Максимова

 

фото: надані героями тексту

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

sixteen + 15 =