Історії спротиву

«Мій Ванюша — вояка!». Як ромський хлопець служить в ЗСУ

Від 24 лютого уся країна об’єдналась, ставши єдиним цілісним організмом. Тут кожен підтримує одне одного, маючи спільну ідею здолати російських окупантів та вибороти право на власну свободу. З першого дня війни, лави Збройних Сил України поповнили тисячі українських хлопців та дівчат. Серед них роми, які, як і усі інші, вважають своїм обов’язком захищати країну від агресора.

Ромські хлопці проходять військову службу в лавах Територіальної оборони своїх міст та поповнюють Збройні сили України. Протестують проти імперського режиму рф та формують партизанські загони. Жінки займаються волонтерством, допомагають тим, хто втратив дім. Створюють шелтери для біженців та гуртуються. Російські ракети руйнують українські міста та життя людей, але не мають здатності забрати нечувану єдність та непереборне бажання вибороти свою свободу. Та право на демократію у власній країні.

Іван Вакуленко  ром за походження. Йому всього лише 20. Сьогодні він один з тих, хто воює на лінії фронту поруч із українськими солдатами на східних та південних рубежах країни. Ранок 24 лютого став для ромського вояка вирішальним війна змінила звичний побут. За кілька днів після наступу, хлопця призвали до лав ЗСУ. Не вагаючись, швидко зібравши свій військовий рюкзак та взявши все необхідне, Іван відправився на кількаденні військово-тактичні навчання однією з військових баз країни. Далідовга та виснажлива дорога в Житомирську та Київську області. Тут ромський солдат у перший місяць війни разом з українськими побратимами, боронили землю, допомагали вивозити поранених захисників й мирне населення.

Мій Ванюша, він ще дитина, не п’є, не курить. Навіть бокал пива не пив за своє життя. Але хороший він пацан. Він вояка!”, гордо розповідає батько про Івана, згадуючи перші дні його служби в ЗСУ на лінії фронті.

Двадцятирічний Іван Вакуленко народився біля берегів ріки Дніпра в місті Дніпропетровськ. Тут зростав та навчався. Поступив в училище, пізніше влаштувався на роботу на одному з місцевих заводів. Тяглість до військової справи відчував ще давно: мріяв потрапити в інженерні війська України та присвятити своє життя для служіння країни. Зрештою, війна внесла свої корективи. Тепер молодий хлопець виконує бойові завдання в “гарячих точках” та один з тих, кого називають захисниками нашої землі  у російсько-українській війні.

За три місяці збройної агресії, Іван Вакуленко разом зі своїм батальйоном декілька разів змінювали локації та розташування. Хлопець займався різними справами: допомагав грузити військову амуніцію, провізію, медикаменти. Рятував поренних та вивозив  їх у безпечне місце. Окрім Івана Вакуленка, у лавах Збройних сил України служать десятки та сотні українських ромів. Цей факт став приємним здивуванням і для самого Івана, коли той вперше приєднався до ЗСУ. Батько розповідає, що серед бійців нікого не поділяють на “свої” та чужі” чужими є лише російські вороги, а ромів  в українській армії приймають як своїх побратимів.

Ніхто йому не каже циган він чи не циган. Такого нема, всі рівні, всі поважають одне одного”, каже батько Іван. Голос його впевнений, але тривожний. Війна продовжується, щоденного гинуть десятки наших хлопців та дівчат. Батьки хоронять своїх дітей, країна втрачає найкращих. Попри все, міцність української армії на передовій не зникає. 

Іван Вакуленко, як і тисячі інших українських солдатів,  чекає закінчення війни нашою перемогою. Мріє повернутися знову додому. Там його чекає молодша сестра, мама та батько. А ще безліч ідей та планів у незалежній та демократичній Україні. Все хочу навідатись до свого Ванюші. Він зараз десь в одній з військових частин. Думаєте дозволять побачитись з сином?” , запитує мене батько ромського захисника Івана Вакуленка на завершення нашої розмови.

Побачитесь!”, впевнено кажу та прощаюсь.

 

Маріанна Максимова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

eighteen − eleven =