Історії спротиву

“Було складно, але ми тримались”, — ромська активістка Неля Панченко про міграцію

Четвер, 24 лютого, українці зустріли зі звуками винищувачів над власними будинками. Затамувавши подих всі сподівались на краще, але міста поступово вкривала пітьма градів, ракети прилітали по багатоповерхівках, мостах, вокзалах. Жінки намагались виїхати разом із дітьми евакуаційними рейсами, попри тяжкі умови переїзду та острах за власне життя. Неля Панченко – українка ромського походження та активістка. Перші місяці повномасштабної війни дівчина перебувала в Україні, але після серії вибухів у місті вирішила виїхати та вивезти 8-річного сина. Що вона розповіла про свій евакуаційний досвід та проживання у Німеччині – читайте далі. 

Підірваний міст

Перші місяці війни Неля перебувала в Черкасах разом зі своїм маленьким сином. Попри складнощі, сирени та постійний страх родина хотіла залишатись вдома. Періодичні вибухи змушували замислитись над виїздом закордон. І лише 27-го червня, коли черкаський міст зазнав масивного удару ворожою технікою, дівчина вирішили покинути домівку.  У цей день частині транспорту обмежили рух мостом для великогабаритних автомобілям. Того ж дня Неля зібрала речі та вирушила до Польщі, попереду на неї чекали 3 тяжких доби. 

«Звісно нам було моторошно виїжджати за межі країни, ми їхали буквально в нікуди. Але зі мною поруч моя дитина, про яку я думала насамперед. Дорога була складною та тривалою, але ми тримались. Шлях тривав 3 довгих доби».

Україна – Німеччина

Евакуаційні рейси до Львова, а звідти до Польщі їздили чи не кожен день. Неля з дитиною виїхала до польського містечка евакуаційним автобусом. Дівчина розповідає, що через нерозуміння куди може прилетіти снаряд наступної хвилини було моторошно. Складність полягала ще й в потребах дитини, які тяжко задовільнити в умовах евакуації. Малеча втомилась, виснажилась і звісно це додавало клопоту. 

«До Польщі ми їхали з місцевим водієм, який між іншим зовсім не йшов на зустріч пасажирам. Мій син дуже втомився, була гостра необхідність придбати води та їжі, але на свої прохання нормальної реакції я не отримала. На прохання зупинитись біля магазина, бо нам необхідна вода, водій відповів, що йому все одно»

Адаптації бути

Родина Нелі сьогодні перебуває на території України, тому шлях вона тримала самостійно. Дівчина зізнається, що дорога хоч і була складною, але їй швидко вдалось адаптуватись до умов закордоном. Дорогою допомогли базові знання англійської, які дозволили звернутись по допомогу чи запитати щось. Перші дні Неля з сином перебували транзитом на польському вокзалі. Залишатись там вона не планувала від самого початку. Кількість біженців у Польщі надзвичайно велика і пристосуватись до умов, життя там складно. 

«Перебувати в Польщі було вкрай тяжко, адже для проживання з дитиною умови не дуже зручні, на той момент вже був гострий дефіцит місць. Прибувши до Німеччини, ми поселились у таборі для біженців, нам дали кімнату й забезпечили необхідним».

Сьогодні дівчина з сином вже отримали дозвіл на перебування,  документи вдалось оформити швидко. Після прибуття до табору, вона знайшла собі тимчасову роботу в пральні аби забезпечувати себе самостійно. Днями Неля очікує на повідомлення від місцевого Job-центру, який має запропонувати місто проживання та місця постійної роботи в Німеччині. Нині вже розпочався навчальний, до якого син Нелі буде залучений одразу в двох країнах: дистанційно в Україні та оффлайн у Німеччині. Попри швидку адаптацію родина сподівається на перемогу та скоріше повернення додому. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

nine − 3 =