ДіаспораІсторії спротиву

Слово, яке врятувало два життя

У 1943 році нацистський режим відчув поразку та навала ворожих військових почала відступати з фронтової лінії. Окупанти, відчуваючи злість, за можливості брали з собою полонених, чиє життя перетворювали на тортури. І хоча вирватись з полону було непросто, декому це таки вдавалось. 

Василь Гарцев — ром за походженням мав не дуже колоритну зовнішність, через що неодноразово сприймався за слов’янина. Однією з рис, що видавали його коріння, було ідеальне знання ромської мови. Розмовляючи рідною, він не міг уявити, що колись це врятує два людських життя. 

Народився Василь 1918-го в звичайній ромській родині, любив навчання та мав лінгвістичні здібності. Мови давались йому надзвичайно швидко, тому крім двох рідних освоїв німецьку та французьку. Повістку до армії отримав влітку 41-го у віці 22-х років. Родина супроводила Василя на службу в піхоті, де парубок провів 4 довгих та складних роки. Під час відступу німецьких військових, підрозділ Василя Гарцева брав участь у визволенні нинішньої території Білорусі. 

На війні помилки обходяться занадто дорого, одну з фатальних допустило командування військового формування хлопця. Неправильне рішення вартувало військовослужбовцям свободи, німецькі офіцери взяли в полон уцілілих солдатів, серед яких був Василь з побратимом. Тортури та пекельні роботи — те, що чекало на полонених, ворожі командири виснажували хлопців тяжкими завданнями на лісопилці. Аби жити, доводилось працювати днями й ночами. За період війни, окупанти трохи вивчили російську й з легкістю розуміли про що спілкуються полонені. Це давало їм ще більшу перевагу.

Фото: з архіву родини Гарцевих

Василю пощастило, німці не здогадались про його коріння, ромської мови не розуміли, тому було вирішено навчити ромської товариша. Одного вечора Василь вийшов на вулицю у вдалий момент і коли з’явилась можливість, крикнув своєму другові: «Прастам», що в перекладі з ромської означає «Біжімо». Їм вдалось покинути територію лісопилки, але до більш-менш безпечного місця довелось пробігти чимало кілометрів. Дорогою хлопці забігли в поселення, місцеві відвели їх до партизанів, у яких вони залишились на деякий час. Після відпочинку Василь Гарцев повернувся на службу та вів боротьбу вже на території Польщі, борючись за Варшаву. 

Перемога чекала на нього, після закінчення війни він повернувся додому, одружився та виховав трьох доньок. Вже в похилому віці чоловік розповідав, що боротьба не була легкою, на свої роки він обійшов чимало країн. Обійшов не одну сотню кілометрів, ризикуючи життям: доводилось переховуватись, спати в тюках сіна, які час від часу проштрикували німці та втратити друзів. Єдине, що залишилось непохитним та передалось його нащадкам — любов до Батьківщини та рідної мови, якій Василь завдячував життям. І нині доньки Василя переповідають цю історію, коли  розповідають про важливість рідної мови. 

За спогадами доньки героя Надії Гарцевої (Пономарьової)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

one × 4 =