Діаспора

Один день із життя бориславських ромів

У 30-тисячному Бориславі, яке здавна вважалось містом трьох культур – української, єврейської та польської, роми також доповнюють триптих локальної історії міста. І хоча про ромські спільноти майже ніколи не згадується в контексті локальності Борислава, вони живуть тут віддавна. Навіть якщо самі майже нічого не знають про себе. І своє коріння.

Невелика приватна садиба, що у Бориславі на вулиці Лесняній, нічим не відрізняється від усіх інших будинків, які розташовані у цьому мікрорайоні міста. Низька хвіртка, старе авто у дворі. На порозі зустрічає Василь Казимирович – господар будинку.

Василю Казимировичу Горняку трохи більше за сорок. Він належить до етно групи польська рома. Більшість його родичів до Другої світової війни мешкали у Польщі, проте віднайти їх сьогодні майже неможливо. Контактів не залишилось, документів також. Василь Казимирович корінний бориславський ром, принаймні так себе називає.

Його родина – це шестеро дітей, дружина Вікторія та брат Петро. Затишний, тихий будинок у Бориславі. А ще важливість віри та релігії. Розповідаючи про власні родинні традиції, Василь Казимирович наголошує, що передовсім вони повязані із христистиянством. Проте традиційних ромських звичаїв у родині Горняків майже не залишилось.

Різдво та Пасха – одні з головних свят  для родини Василя Казимировича. Святкують скромно та без гучних застіль. Особливість різдвяних традицій майже нічим не відрізняється від українців: на стіл кладуть всі 12 страв. Перед трапезою моляться, щоб подякувати Богу за прожитий день. Випросити нових ласк та благодаті.

Василь Казимирович каже, що у Бориславі сьогодні майже не збереглось ромських традиції, а діти щоразу менше розмовляють ромською мовою. Пам’ятають лише двійко-трійко слів. Все поволі відходить, старі люди йдуть у засвіти, а молоде покоління уже не пам’ятає як було колись. Єдине, що натякає на ромське походження родини Горняків – легкий ромський акцент, коли Василь Казимирович спілкується з дітьми спілкується українською. Та чорняві очі найменшого сина.

Авторка: Маріанна Максимова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *