Активізм

«Я вирішила отримати освіту та присвятити себе активізму»  — ромська діячка Неля Панченко 

Активізм сьогодні – це рушійна сила якісних змін в суспільстві, переосмислення цінностей та боротьби за власне і суспільне майбутнє. Комусь для початку активістської діяльності бракує сміливості, комусь мотивації, а декого обмежують рамками патріархату чи національних поглядів. У будь-якому випадку шлях буває складним та тернистим. Саме таким він виявився для нашої сьогоднішньої героїні 25-річної Нелі Панченко й лише підтримка близьких мотивувала її рухатись далі: поновитись у навчанні, взятись за свої перші власні проєкти та вийти із зони комфорту. Про особистий досвід та плани Нелі,  читайте далі.

Народилась дівчина на Херсонщині в ромській родині, що складалась з батьків та трьох дітей. Як і всі однолітки з її оточення, ходила до школи. Зізнається, що в дитинстві не відчувала якихось обмежень чи тиску зі сторони батьків, і хоча певна строгість у вихованні простежувалась – не ображала та не пригнічувала її. 

«Мою родину не можна назвати консервативною, якихось суттєвих обмежень у мене не було. Мені дозволяли носити джинси, гуляти з однолітками різної національності та займатись тим, що подобалось. Однак ми завжди розуміли де є кордони».  

Неля зазначає, що попри відсутність жорсткої консервативності, з дорослішанням до ромських дівчат починають ставитись більш прискіпливо. Тож десь з 15-16 років не можна, щоб тебе бачили вдвох з хлопцями без попереднього сватання, всі рішення приймаються за останнього «слова батьків» у будь-якому віці. Та погляди дівчини, світогляд завжди співпадав із сімейними, тому якихось сутичок ніколи не було. 

Дівчина розповідає, що громадська діяльність цікавила її завжди, але на певний час вона зупинила свій розвиток в цьому. Після 8 класу Неля була вимушена покинути навчання за сімейними обставинами, через певний час після цього вийшла заміж та випала з процесу активізму. Вже з 19 років вона почала активно брати участь в ромських заходах. Оскільки дядько  має власну ромську організацію – він бачив її зацікавленість та потенціал, тому делегував їй певну частину обов’язків, всіляко залучав до громадських заходів. 

«Дядя брав мене з собою на заходи, долучав до своїх проектів та навіть давав важливі завдання. Я зустрічала гостей організації також спілкувалась з журналістами. Все це давало мені бажання розвиватись, я бачила, що мені довіряють та вірять у мої здібності». 

Діяльність дяді та брата – історика, активіста Яноша Панченко стали поштовхом для Нелі. Вона долучилась до масштабного проекту брата: допомогла знайти, викристалізувати та озвучити 10 ромських казок. Це був перший настільки важливий та глобальний проект у житті дівчини. 

«Було моторошно та доводилось виходи з зони комфорту. Ми озвучували казки на влашському діалекті, нерідному для мене. Втім, для мене це стало гарним досвідом».

З часом вона зрозуміла, що хоче розвиватись самостійно. Початок самостійної та вже професійної громадської діяльності схвалив і рідний дядько Нелі, який з підліткового віку виховував її та став авторитетом у прийнятті важливих рішень. Перший власний проект вона розпочала минулого року. Зібравши команду, відзняла власну документальну стрічку, яку опублікували цього року. Зізнається, що під час роботи над ним та аж до завершення турбувалась про юридичні та бухгалтерські питання, правильність розподілу бюджету і під час кожного, навіть маленького успіху йшла до родини аби поділитись радістю.

Суспільство і оточення не завжди ідеальні, тому не всі так однозначно поставились до активістської діяльності Нелі. Знецінювання з боку ромських родин, які так чи інакше знали родину дівчини в маленькому містечку, переслідували її. Повернення з будь-якої поїздки, конференції чи ініціативи закінчувались питаннями: «А навіщо воно тобі?» ,«А що тобі за це дали?».

«З часом для нас із Янушем це стало своєрідним мемом, так ми боролись зі знеціненням та нерозумінням. Після кожного такого питання зникало мотивація та бажання розповідати щось».

Сьогодні Неля має бажання закінчити навчання у школі, отримати атестат та вступити до навчального закладу. Все це ще одна сходинка на шляху до самореалізації. 

«Я поновилась в 9 класі стаціонарно, аби закінчити школу. Звісно, що зробила це в Новій Каховці, але нині через окупацію не маю жодного зв’язку з навчальним закладом. Переймаюсь та сподіваюсь, що після деокупації зможу отримати освіту повністю. Після маю наміри вступити до коледжу чи університету, але поки думаю над спеціалізацією».

Неля вважає, що освіта – один з найважливіших компонентів життя в сучасному світі, а також певний фундамент для дівчат. В ромському суспільстві й досі існує нарратив про відсутність необхідності в освіті для дівчат, оскільки вони вийдуть заміж та на цьому зупинять свій розвиток, але дівчина не згодна з цим.

«Я раджу всім дівчатам займатись власною самореалізацією. Заміжжя не вбереже від проблем назавжди, ба більше є стільки можливостей, які зроблять життя яскравішим, щасливішим та цікавішим, що втратити їх велика помилка». 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

10 − 2 =