Активізм

Виховані та залежні: як жінки стають заручницями системи

Обговорення проблем гендерного паритету в патріархальному суспільстві виходять на якісно новий рівень, призводячи до переосмислення ролі жінки у всіх групах громад, зокрема, й ромській. Виховання дівчат покладається здебільшого на плечі жіночої частини родини, але принципи виховання та тяжіння до «традицій» не видозмінюються. Під час спілкування з феміністкою, блогеркою та членкинею ГО «Феміністична майстерня» Яриною Дегтяр ми обговорили, що змушує жінок передавати «кайданницьку естафету» через покоління. Та як на практиці виглядає пригнічення й об’єктивація в розрізі традицій.

Ситуація, в якій жінки виховують свої дочок так само, як були виховані вони є типовою. Для багатьох обмеження й рамки становляться нормою. Системою, в якій звично співіснувати. Ставлення може незначно видозмінюватись під впливом розвитку навколишнього середовища, суспільства та людей не із, так званої, «системи» цінностей.

«Людина, яка живе в патріархальному суспільстві не знає, що можна інакше, тому обирає найпростіший і звичний шлях. Це типова ситуація не тільки для ромської спільноти, а й загалом для суспільства з його стереотипами, тобто принципова патріархальна парадигма. На жінок традиційно покладається виховання дітей, тому виховувати їх в дусі законів і традицій є стандартним», — пояснює типові поведінкові патерни жінок в патріархальному суспільстві експертка.

Ми вже писали про те, що в побуті й приватному житті дорослі ромські жінки мають певний вплив на дівчат молодшого віку, зокрема з метою «виховання» та/або оцінювання того самого виховання. Головними критикинями та засуджувачами дівчат, виступають «досвідченні та дорослі дружини». Ситуація також є типовою для патріархального суспільства й час від часу поведінка має ознаки внутрішньої мізогінії.

«Внутрішня мізогінія виникає в першу чергу через патріархальне уявлення, що жінки – люди «гіршого» гатунку. І це теж доволі поширене явище. Перша причина —  конкуренція жінок між собою перед чоловіками й суспільством у системі за схвалення. Оскільки нас виховують з уявленням про те, що в жінки обов’язково має бути чоловік – за нього, як за ресурс, ведеться боротьба. Друга – бажання догодити чоловічій частині спільноти», — коментує ситуацію феміністка Ярина Дегтяр.

У патріархальному суспільстві жінок вчать догоджати чоловікам і на підсвідомому рівні в майбутньому ці жінки починають вимагати того ж у інших. Можна сказати про внутрішню ієрархію, яка вибудовується на підставі відповідності «традиційному ідеалу». Жінка стає не окремою особистістю, а позицією з фіксованим набором характеристик і якостей (правильно одягається, гарно готує, не сперечається, ставить в пріоритет традицій й т.ін). Саме це й ієрархізує дівчат, починається змагання за право бути найкращою, а не особливою.

«Ніколи не можливо повністю відповідати ідеалу, це спонукає до збільшення внутрішньої мізогінії відносно інших жінок. Коли хтось намагається відповідати всім стандартам образу, то обов’язково знайдеться щось, що не буде підходити на 100%. Знову виникає конфлікт і простіше знайти проблеми в інших, аніж стати «ідеальною». У патріархальному суспільстві статус визначається наявністю чоловіка, родини, поява яких співзалежна від «ідеальності» жінки. Тому тут має місце ще й боротьба за статус», — ділиться думкою експертка ГО «Феміністична майстерня».

Деякі «традиції» патріархального суспільства, зокрема, ромського викликають обурення у міжнародної спільноти. Наприклад, перевірка цноти дівчини, яка поширена не тільки в ромській громаді, а й задокументована ще в 20 країнах світу. У 2018 році ООН закликало припинити ці «тести» адже вони є принизливим й травматичними для жінок (йдеться про медичні тести), але демонстрація простирадла не сильно відрізняється за сутністю.

«Можу сказати з власного досвіду, як людина, вихована в патріархаті — ми й так травмовані вихованням. Але, коли йдуть ще гірші й принизливіші речі, як перевірка цноти, то це взагалі виходить за межі. Жодних гарних наслідків для дівчини як фізично, так і психологічно це не несе. Очевидно, що перевірити цноту неможливо і наявність крові — також не показник. Цю перевірку ще витримати треба і страшно уявити, що відбувається, якщо дівчина цю «перевірку» не проходить», — коментує деякі весільні «традиції» Ярина Дегтяр з певним збентеженням в голосі.

Звідси випливає ще один наратив — жінка, яку не контролюють, призведе до зла, занепаду родини, громади й вимирання традицій. Тобто кожній жінці потрібно перебувати під чиїмось контролем (батьків, братів, чоловіка). Сюди ж відноситься й табуйована тема жіночої привабливості та сексуальності, наприклад спідниця вище коліна або джинси — непристойно, тому що можуть виглядати привабливо. Можливо, патріархальне суспільство боїться самостійності жінки, їх привабливості, бо якщо забрати можливість вирішувати щось на базовому рівні, то до більш складних питань не дійде.

«Ця теза про контроль є прямо про владу й просування патріархату. Ну і знову ж таки є стереотип, що жінка самостійно нічого не може, за нею має бути чоловік. Це до підкріплення думки про вищий статус та силу чоловіка в суспільстві, та нижчий жіночий. В патріархальному суспільстві жінка не завжди має право навіть на власне тіло, а сексуальність є лише для задоволення потреб чоловіка, не йдеться про власний пріоритет жінки», – підкреслює активістка.

Експерта зазначає, що нині є певні якісні прориви, зміни у правах жінки в патріархаті. Втім, для того, щоб зміни були більш глобальні й стосувались навіть найменш сегрегованих груп населення, необхідно проводити постійну пояснювальну, інформативну, освітню роботу.

 

Спілкувалась: Руслана Полянська

Фото: Ярина Дегтяр

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

7 + five =