Активізм

«Навіть тіло було не моє», — ромська активістка Альона Казанська про власний досвід боротьби з патріархатом

Сьогодення — період якісних змін, переосмислення цінностей та боротьби за повагу до власних меж. Суспільство рухається до гендерного паритету й рівності в різних сферах життя. Одначе, жінки з найбільш сегрегованих громад все ще знаходяться в заручниках оточення. Здебільшого, умови, штучно сконструйовані в радикально-патріархальних частинах суспільства, не є сприятливими для розвитку жінки як цілісної особистості, дівчата стають в абсолютно субординаційне положення щодо батьків і чоловіка. Подекуди патріархальні засади та жорстка інтерпретація національних традицій можуть зіпсувати ментальне й фізичне здоров’я дівчини, а іноді навіть поставити перед вибором — родина чи особистість. 

Альона Казанська — ромська активістка та правозахисниця, яка на власному досвіді відчула всі «контрасти» традиційного патріархального виховання. У свої 25 дівчина вже відкрито говорить на табуйовані теми, просуває права меншин, представників ЛГБТ-спільноти та виступає на захист жінок перед традиціями й патріархальним укладом. Вона неодноразово підіймала тему дискримінації в ромській спільноті, стала співавторкою двох стрічок, в яких порушила «заборонені» теми: ромів – геїв та перевірки цноти на весіллі. Про те, як починався шлях до особистісної незалежності і чому він коштував відносин із родиною читайте в матеріалі. 

Затяжне дитинство

Альона зростала в родині без батька, її вихованням займались мати з бабусею. Жінки боялись, що донька швидко подорослішає й намагались створити неприродно тепличні умови, в яких би вона не думала ні про що окрім гарного навчання й власної поведінки. Фарбування, гуляння з однолітками, святкові заходи та секції були поза досяжністю для дівчини. 

«Мене вдягали по дитячому й завжди казали, що ще замала. Родина не хотіла, щоб я відривалась від навчання та думала про заміжжя. У 17 років мені дозволили вдягти вечірнє плаття, каблуки та трохи нафарбуватись на сімейне свято, це був мій дебют», —  з іронією в голосі згадує своє дитинство Альона.

Дівчина відчувала, що межі, які встановила родина для неї були жорсткіші, аніж у однолітків. Мати з бабусею боялись помилитися у вихованні, оскільки контролювали цей процес удвох. Всі сфери життя Альони перебували під постійним та пильним контролем родини. З часом вона навчиться оминати бар’єри на користь собі, але це буде не одразу. 

«Коли до нас приходили гості мені не завжди дозволяли сидіти за спільним столом, або ж потім могли сварити, що повернулась спиною до чоловіка. А у 18 років мати повністю заборонила носити штани, залишили тільки одну пару, яку я довго берегла й вдягала, коли виїжджала кудись за місто», —  Альона зізнається, що переконати родину дозволити вдягати штани таки вдалось, але на це пішло чимало часу, та й кількість була обмеженою.

Соціальні очікування до Альони виходили за межі й були гіперболізовані, заборони не були аргументованими чи об’єктивно зрозумілими. Так, наприклад, в якийсь момент дівчині заказали взувати кросівки під плаття, випрямляти волосся чи бігати зранку, пояснюючи це тим, що ромки так не роблять.

Фото: Альона Казанська

Київ, коледж і трохи волі 

Коли дівчині було 16-17 років вона почала бунтувати та відстоювати свої особистісні межі. Саме у цей час почались найбільші проблеми в родині. Альоні було складно приймати нашарування соціальних очікувань на національні особливості. Чи не єдине в чому вона отримала шалену підтримку — навчання. Бабуся, яка де-факто була головою родини, дозволила їй виїхати на навчання до Києва та мешкати в гуртожитку, аби в майбутньому бути матеріально незалежною від чоловіка. Минув рік. Альона відчула, що нарешті може саме розв’язувати повсякденні питання та нести відповідальність за своє життя. Родина у цей час почала помічати зміни в поведінці, які їх не влаштовували. 

«Вони (мати з бабусею, — ред;) прийняли рішення, що мене необхідно забрати з гуртожитку. Мати почала винаймати нам спільне житло в Києві, це рішення з’явилось під впливом зовнішнього тиску та моїх поведінкових змін», — переповідає події Альона, згодом дівчина відчує на собі наслідки гіперопіки родини. 

Студентське життя поглинуло дівчину лише в плані навчання. Вона хотіла розвиватися, шукати заробіток, займатися правозахистом. Саме у в цей час  відбувається становлення Альони, як активістки та правозахисниці. Сім’я ж намагалась максимально посилити контроль й розповсюдити його на всі сфери життя дівчини.

«Я почала активно займатись правозахисною діяльністю та занурюватись у проблеми патріархального суспільства. У Києві минув мій перший прайд, тоді мені довелось закрити свої соцмережі від всіх рідних та знайомих. Аналізуючи ситуацію,  зрозуміла, що оточення нищить саме себе та мене разом із тим», — розповідає про перші кроки в активізмі правозахисниця.

Погодитись не можна сперечатись

У віці 15-16 років Альона прагнула повністю відповідати тим очікуванням, які висувала їй родина та громада. Дівчині подобалось те, наскільки якісно вона відрізняється від однолітків у вихованні та навчанні. Тоді головним ідеалом була бабуся, саме на неї прагнула походити дівчина. До обставин вдалось адаптувалась настільки, що своє життя в майбутньому дівчина бачила лише з ромським чоловіком, тому й не відчувала  нагальної потреби щось змінювати. 

«Я вважала, що ні з ким не стану щасливою окрім рома. Це було сильним переконанням до того моменту, поки я не познайомилась зі своїми друзями та колегами».

Фото: Альона Казанська під час подорожі

З часом погляди почали видозмінюватись, кругозір розширятися разом із новими знайомими. Коли мати переїхала до Києва та забрала доньку до себе, атмосфера почала розпалятися і зовсім скоро дійшла свого апогею. Контроль, заборони та втручання в зону комфорту призвели до психологічних травм і їхніх психосоматичних проявів. 

Були моменти коли Альона морально ламалась та мала депресивні епізоди. Перший закінчився появою мігрені та тремору рук, другий припав на момент, коли дівчину забрали з гуртожитку. Це призвело до протистояння: з одного боку вона відчувала себе дорослою особистістю, а з іншого не могла приймати навіть базові рішення в своєму житті. 

«Мати слідкувала аби додому я поверталась одразу після пар. За період мого навчання в коледжі та університеті декілька разів мені погрожували прийти до закладу та забрати документи, а після видати заміж», —  згадує героїня методи маніпуляції, до яких вдавалась мати аби контролювати життя дорослої доньки.

Все це спровокувало новий депресивний епізод, який тривав декілька місяців. Цей час Альона не могла змусити себе нормально навчатись, харчуватись та жити як раніше. По поверненню додому на різдвяні канікули дівчина ініціювала звернення до психотерапевта, це рішення погодила бабуся. Після 5 сеансів родина припинила терапію. На той момент Альоні стало краще, вона змогла витягти себе з депресивного стану та почати відстоювати численні рішення. 

Весілля не для двох

Всі жінки родини мали травматичний досвід відносин та заміжжя. Саме це стало однією з причин повсякчасного контролю доньок. Альона вірила, що має пройти крізь 9 кіл весільних традицій, аби її сестрі не довелось потім страждати, пожинаючи наслідки. Єдиним виходом для себе вона бачила ідею фіктивного шлюбу зі знайомим з Молдови. Втім, дівчина зустріла майбутнього чоловіка та з часом покинула цю ідею.  

Фото: Альона Казанська з чоловіком Володимиром Селіваненком

Одного разу Альона мала розмову з матір’ю, яка стала для неї подекуди вирішальною. Під час спілкування жінка поділилась своєю історією та де-факто дала доньці дозвіл на шлюб з хлопцем іншої національності. На практиці все виявилось складніше, але пару врятувало те, що обранець виявився євреєм, до яких в ромській спільноті максимально прихильне ставлення. 

Оскільки майбутній чоловік майже не знав традицій, то переконати його в необхідності певних складників було неважко. Після умовлянь він погодився на найголовнішу процедуру — перевірку цноти та прискорення церемонії. Альона зізнається, що й сама не було готова до більшої частини того, що відбувалось на святкуванні.

«З наслідками весілля я розбиралась декілька років, саме після нього було припинено спілкування з родиною. На весіллі мені дозволи обрати кільця та букет — більше нічого. Одним з найгірших моментів було урочисте вручення кошика зі скривавленим простирадлом родині мого чоловіка. Те, що я виявилась «чистою» стало святом, але не моїм».

Дівчина зізнається, що останньою краплею, яка зруйнувала образ бабусі в її очах було запитання: «чи може вона пишатись своєю онукою». 

«Не те, ким я стала, не те, чого досягла. Лише моя цнота мала значення, тобто навіть тіло було не моє». 

Фото: Лі Білецька, афіша стрічки “Romani Dance”

Саме події на весіллі стали завершальним етапом у відносинах з родиною. Згодом Альона стане співавторкою та героїнею документальної стрічки «Romani Dance», котору присвячено процедурі перевірки цноти дівчат на весіллі та травматичності, яка супроводжує цю негласну традицію. 

Сьогодні дівчина зі своїм чоловіком мешкає в Києві, вони займаються правозахистом та волонтерять. Нині Альона продовжує позбуватись деяких поведінкових патернів, які залишились в її житті нагадуванням про традиційне, патріархальне виховання.

 Руслана Полянська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

18 − five =