АктивізмІсторії спротиву

Активізм під час війни: як об’єднуються українці та роми задля перемоги

Вдосвіта 24-го лютого російські війська перетнули державний кордон України. Після зайняття прилеглих територій окупанти висунулись в напрямку міста Охтирки, що на Сумщині. Запеклі бої тривали понад місяць, території вкривала пітьма від градів, але віра в перемогу просочувалась крізь острах та була сильнішою. 

Напередодні вторгнення деякі українці передчували небезпеку та морально готувались до прийдешньої боротьби. Павло Ігнатченко – лідер молодіжного руху в Охтирці, активіст і музикант. Хлопець розповідає, що прийняв рішення неодмінно залишатись вдома незадовго до початку війни. Сьогодні він разом з місцевою молоддю бере активну участь у відбудові міста, впроваджує корисні проєкти та допомагає армії. 

Прапор на центральній площі

Перший день війни для родини Павла проходив як у тумані. Тривога змінювала наступну, вийти з бомбосховища вдалось лише надвечір, коли вщухли безперервні бої. Дорогою до батьківського дому подружжя вирішило переконатись в тому, що місто встояло.

«Ми з дружиною пішли до центральної площі. Нам кортіло переконатись, що український стяг на своєму місці. Синьо-жовтий майорів як і раніше – для нас це був важливий знак», – схвильовано згадує події того дня Павло. Весь час бомбардування в голові крутились думки лише про безпеку родини. Сьогодні життю дружини з дітьми вже нічого не загрожує, але у кам’яному бомбосховищі звільнитись від занепокоєння було неможливо. 

Перші жертви, авіаудари та неможливість покинути місто 

Наступного ранку родина прокинулась під звуки вибухів. Вдень було зруйновано житловий масив, військову частину та дитсадок. З’являлись перші жертви, серед них діти. Деякий час сім’я перебувала в облаштованому власноруч сховищі, безперервно слідкуючи за новинними каналами. Паралельно з цим окупанти намагались оточити місто. Охтирка зазнавала численних руйнувань. 

З кожною хвилиною залишатись було все небезпечніше. Четвертого березня до списку напрямків, які потребували коридорів потрапила Охтирка. Втім, обстріли не припинилось, увечері 5-го березня стало відомо про захоплення цивільних ворожими військовими. Зелені коридори не функціонували. Подекуди на свій страх та ризик ходили автобуси. 

«Передбачити розвиток подій було неможливо, тому восьмого березня дружина з дітьми виїхала з міста на одному з автобусів», – розповідає активіст. Павло згадує, що думок покинути Охтирку в нього навіть не виникало. Рішення залишатись було остаточним. 

Молодіжний рух спротиву 

Чимало місцевої молоді вступили в тероборону чи приєднались до лав військових, інші швидко перекваліфікувались у волонтерів. Дефіцит продуктів, нестача ресурсів, побутові та матеріальні потреби – проблеми в зоні бойових дій, з якими почали працювати громадські діячі та волонтери.  

«Ми допомагаємо зі збором коштів, закупівлею продуктів, речей для побутових та військових потреб. Днями спільно із молодіжною ромською організацією – «Арка» та місцевого молодіжного ком’юніті вдалось придбати автівку для воїнів із 91-го Охтирського ОПОЗу (91 окремий Охтирський полк оперативного забезпечення — ред;)», – з радістю у голосі розповідає Павло. Ця покупка значуща для місцевих військових, нині транспорт вже використовується в полку.

Ідеї не мають національності 

Під час знайомства з ромською активісткою Тетяною, Павло зрозумів, що у них є спільні думки та бажання розвивати рідне місто. З цього часу почалась співпраця хлопця з ромами.

«Ніколи не ділив людей на ромів та не ромів, я знайшов себе у вуличній культурі й це частина мене. Мені не важливо якої етнічної приналежності людина, якщо вона розділяє мої погляди та цінності ну і якщо вона не “москаль”», – висловлює впевнену позицію активіст. 

Ще одним спільним з «Аркою» проєктом став мерч «Місто герой». До ініціативи долучились місцеві митці, художники та активісти. Ідея виникла випадково, після перегляду зображень на просторах мережі. Знайома художниця втілила спільне уявлення у життя, так народився дизайн майбутнього мерчу. Після до ініціативи долучились товариші з досвідом у виробництві одягу та активісти «Арки».

«Ми не хотіли зробити проєкт локальним, але планували підбадьорити знайомих та друзів. На футболках є напис: «Місто герой». Там навмисно пропущено дефіс, щоб кожен міг тлумачити слова як вважає за потрібне», – натхненно розповідає Павло. Білі футболки з зображенням пляшки коктейлю Молотова у руці символізують боротьбу кожного українця у цій війні.

Музика — зброя на рівні почуттів  

Павло разом з музикантами Харківського регіону створили проєкт «Об’єднані». Туди ввійшли 16 треків від авторів, майже не знайомих, але пов’язаних спільною метою. Музикант спільно з музичним ком’юніті “Усвідомлення” представив слухачам композицію «Охтирка», яка присвячена українському місту-героєві. Всі кошти вилучені з продажу компіляції пішли на придбання необхідного для армії.  

Павло Ігнатченко під час творчого процесу

«Я почав працювати над треком у бомбосховищі, паралельно слідкуючи за звуками від снарядів. Зараз збірка у відкритому доступі, її також опублікував британський ресурс», – музикант розповідає, що в сховищі він мав ноутбук та деяку техніку. На композицію пішло декілька днів сумлінної праці в проміжках між моніторингом останніх новин.

(O)SOZNANIE · Pavlo Poputalo – Okhtyrka
(O)SOZNANIE · Pavlo Poputalo – Okhtyrka

У світ вийшла ще одна збірка, долучитись до якої Павлу запропонували автори зі Слов’янська.  Це не рідне місто музиканта, але він радіє, що своєю творчістю може допомагати іншим. Прослухати трек можна за посиланням

Автор: Руслана Полянська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

four − 2 =